Є така закономірність у переговорах із Тегераном: щойно хтось публічно каже “ми близькі до угоди” — Іран робить щось, після чого всі збираються в Ситуаційній кімнаті. У суботу, 18 квітня, Трамп скликав термінову нараду. Венс, Рубіо, Бессент, Хегсет — уся команда в зборі. Приводом стала заява Тегерана про поновлення блокування Ормузької протоки та атаки на судна, яка пролунала менш ніж за добу після слів самого Трампа про угоду “протягом дня-двох”. Тобто: Трамп оголошує прогрес — Іран закриває протоку. Хронологія вичерпна.
Перемир’я, яке почалося кілька днів тому, може завершитися вже за три дні. Дата нового раунду переговорів поки не оголошена, і американський чиновник сказав прямо: якщо прориву найближчим часом не буде, бойові дії можуть відновитися вже цього тижня. Варто пам’ятати контекст. Це перемир’я — перше за весь час конфлікту. Воно було підписано за півтори години до того, як мав спливти ультиматум Трампа, а ціни на нафту тоді різко впали на новинах про відкриття протоки. Вчора Іран урочисто оголосив про її відкриття. Сьогодні — про повернення жорсткого контролю і звинуватив США в блокаді. Від “відкрили” до “знову закрили” — менше доби.
Виходячи до журналістів в Овальному кабінеті, Трамп не шукав дипломатичних формулювань: “Іран трохи розізлився… вони хотіли знову закрити протоку. Але ця країна не може нас шантажувати”. Зверніть увагу на слово “шантажувати”. Це не мова людини, яка готується до наступного раунду переговорів. Це мова людини, яка вже вирішила — але ще не оголосила.
Щоб зрозуміти ставки: через Ормузьку протоку щодня проходить близько 20 мільйонів барелів нафти — приблизно п’ята частина всього світового постачання. Щомісяця коридором проходить близько 3000 суден. Це не торговельний маршрут однієї країни — це артерія, від якої залежать ринки на трьох континентах. Закрити протоку означає не “покарати США”. Це означає ударити по всіх одразу — і по союзниках Вашингтона, і по тих, хто ні до кого не воює.
Механіка того, що відбувається, насправді добре відома. Обидві сторони загрожують ескалацією, обидві відмовляються відступати, щоб не втратити обличчя — і зрештою обидві опиняються там, де продовжувати собі дорожче, але відступати нікуди. По-англійськи для цього є навіть окреме слово — brinkmanship, ходіння по краю. Питання не в тому, чи відновляться бойові дії. Питання — хто першим зробить крок назад і як це подасть своїй аудиторії як перемогу.